Протягом останніх років Бангладеш і Малайзія підписали кілька міжурядових угод, спрямованих на регулювання трудової міграції між двома країнами. Малайзія традиційно залишається одним з великих ринків праці для бангладеських робітників, зайнятих у будівництві, виробництві та сфері послуг. Незважаючи на задекларовані реформи, спрямовані на спрощення та удешевлення процесу найму, на практиці проблеми зберігаються. Одна з головних проблем — діяльність так званих синдикатів — обмежених груп посередників і агенцій, які фактично монополізують процес працевлаштування мігрантів. Це призводить до штучного завищення вартості виїзду на заробітки: кандидатам доводиться платити значно більше офіційно встановлених тарифів за оформлення документів, віз і працевлаштування. Високі видатки на міграцію обертаються боргом для багатьох робітників, які змушені брати кредити або закладати майно, щоб сплатити видатки на працевлаштування за кордоном. Надалі це посилює їхню вразливість перед роботодавцями і підвищує ризики експлуатації на робочому місці. Правозахисні організації та експерти з трудової міграції зазначають, що, незважаючи на задекларовані цілі реформ — підвищення прозорості та захист прав трудящих — реального поліпшення ситуації не відбувається. Випадки порушення трудових прав, включаючи затримку заробітної плати, погані умови праці та обмеження свободи пересування, продовжують фіксуватися. Ситуація порушує питання про ефективність державного регулювання трудової міграції та про необхідність більш суворого контролю за діяльністю посередницьких агенцій з обох боків. Без усунення коренних причин — насамперед монополії синдикатів і відсутності прозорого механізму ціноутворення — повторні угоди ризикують не принести очікуваних результатів для самих трудових мігрантів.