В останньому випуску видання представлено детальний розбір наративу, який дедалі частіше використовують політичні лідери в США та за кордоном, прирівнюючи масові протести до терористичної діяльності. Автори матеріалу вказують, що подібна риторика дозволяє владі виправдовувати посилені заходи безпеки, арешти активістів і обмеження свободи зібрань під приводом боротьби з екстремізмом. У тексті наводяться приклади з різних країн, де протестні рухи — від екологічних активістів до прихильників соціальної справедливості — були офіційно названі загрозою національній безпеці. Така класифікація, на думку експертів, яких цитують у матеріалі, розмиває межу між насильницькими діями та мирним вираженням незгоди, створюючи правову основу для репресій проти громадянського суспільства. Особливу увагу приділено американському контексту, де подібні ініціативи отримали новий імпульс останніми роками. Автори зазначають, що використання антитерористичної термінології щодо протестувальників сприяє формуванню суспільної думки, за якої критика влади сприймається як потенційна загроза, а не як законне право громадян. Матеріал також торкається наслідків подібної політики: зниження довіри до інституцій, посилення поляризації суспільства та зростання самоцензури серед активістів. Автори закликають до більш виваженого підходу при визначенні тероризму, щоб не допустити використання цього терміна як інструменту придушення демократичних свобод.