У Сингапурі протягом багатьох років зберігається жорстка система регулювання публічних зібрань, відома як «дозвільний режим». Згідно з чинним законодавством, будь-яка публічна демонстрація, мітинг чи хода вимагають попереднього схвалення влади, а їх проведення без дозволу може спричинити кримінальну відповідальність для організаторів і учасників. Критики системи вказують, що подібні обмеження практично позбавляють громадян можливості відкрито висловлювати незгоду з політикою уряду, перетворюючи мирний протест на правопорушення. Вони зазначають, що влада виправдовує такі заходи необхідністю підтримання громадського порядку та соціальної стабільності — цінностей, які традиційно посідають центральне місце в державній ідеології Сингапуру. Водночас правозахисники та прихильники громадянських свобод порушують питання про те, чи можна поєднати громадський порядок зі справжньою свободою слова і зібрань. Вони підкреслюють, що вимога отримувати офіційний дозвіл на будь-яке публічне вираження думки фактично означає вимогу мовчазної покори з боку громадян, що суперечить базовим принципам демократичної участі. Дискусія навколо дозвільного режиму в Сингапурі відображає ширше питання, актуальне для багатьох країн Південно-Східної Азії: де проходить межа між легітимним регулюванням громадського порядку та придушенням права на мирний протест. Поки сингапурська влада зберігає чинну систему без суттєвих змін, суперечки щодо її відповідності міжнародним стандартам прав людини тривають як усередині країни, так і за її межами.