У Сербії протягом майже двох років тривають студентські протести, які стали помітним чинником суспільно-політичного життя країни. Перед організаторами та учасниками руху постає ключове питання: чи можливо трансформувати вуличну активність у реальну політичну силу, здатну конкурувати на виборах з укріпленою владою, яку називають авторитарною. У цьому контексті досвід Угорщини розглядається як показовий приклад для сербського руху. Угорська політична історія останніх десятиліть демонструє різноманітні сценарії взаємодії опозиційних сил з домінуючою владою — від спроб консолідації протестного електорату до створення нових партійних структур, здатних кинути виклик діючому керівництву країни. Для Сербії питання трансформації протесту в організовану політичну силу має принципіальне значення. Студентський рух, який зберігає активність протягом тривалого часу, дійшов етапу, коли стихійна мобілізація має або набути інституціональної форми, або рискує втратити первісний імпульс. Аналітики відзначають, що успішні приклади переходу від вуличного протесту до виборчої політики в регіоні малочисленні, що робить угорський досвід особливо значимим предметом вивчення. Исход цього процесу може визначити подальшу траєкторію політичного розвитку Сербії та вплинути на баланс сил між владою та опозицією напередодні наступних виборів.