Мозамбік часто наводять як приклад країни з відносно ліберальним законодавством щодо ЛГБТК+, оскільки приналежність до сексуальних і гендерних меншин не переслідується по закону. Відсутність кримінальної відповідальності часто трактується як показник суспільної толерантності та прогресу в галузі прав людини. Тим не менше реальне життя багатьох представників ЛГБТК+ спільноти в країні малює іншу картину. Трансгендерні люди і ЛБК-жінки (лесбійки, бісексуальні і квір-жінки) продовжують стикатися зі стигматизацією, соціальним винятком і прихованими формами дискримінації — на роботі, у сім'ї та в повсякденному спілкуванні. Формальна декриміналізація не завжди супроводжується реальним захистом прав і прийняттям з боку суспільства. Активісти та правозахисники звертають увагу на розрив між юридичним статусом і фактичним положенням ЛГБТК+ людей у Мозамбіку. Багато хто змушені приховувати свою ідентичність через страх осуду, насильства або втрати соціальних зв'язків. Відкритість у таких умовах залишається рідкістю, а мовчання — поширеною стратегією виживання. Ситуація в Мозамбіку відображає ширшу проблему, характерну для низки країн: відсутність прямого законодавчого заборони не дорівнює наявності повноцінного захисту та інклюзивного середовища. Експерти підкреслюють необхідність системних змін — від антидискримінаційного законодавства до просвітницької роботи з суспільством — щоб задекларована толерантність перетворилася на реальну рівність.