Влади Бангладеш з квітня 2026 року збільшили тривалість декретної відпустки до 120 днів, що став позитивним кроком для мільйонів працюючих жінок у країні. Проте для працівниць швейних фабрик — однієї з найбільших галузей національної економіки, де переважно працюють жінки, — подовження відпустки не вирішує більш фундаментальної проблеми: що робити з дитиною після повернення на роботу. Зміни на швейних підприємствах часто тривають 10–14 годин, а інфраструктура для догляду за дітьми на більшості фабрик або відсутня, або вкрай обмежена. Працівниці змушені або залишати немовлят під опікою родичів, які часто проживають в інших містах чи селах, або найймати няньок, що для багатьох сімей з низькими доходами є непосильним фінансовим навантаженням. Експерти та організації захисту прав людини вказують на те, що без створення мережі ясел та дитячих кімнат безпосередньо на території підприємств або поблизу них, подовження декретної відпустки залишиться половинчастим заходом. Вони відзначають, що подібні програми в інших країнах з розвиненою текстильною промисловістю показали ефективність у зниженні плинності кадрів та поліпшенні благополуччя працівниць та їхніх дітей. Швейна індустрія Бангладеш забезпечує роботою мільйони людей і є одним з головних джерел експортних надходжень країни. Однак умови праці в цій галузі довгий час піддаються критиці з боку міжнародних спостерігачів, включаючи питання безпеки, тривалості робочого дня та соціального захисту працівників. Питання організації догляду за дітьми працівниць стає черговим пунктом у переліку невирішених соціальних проблем галузі, які вимагають уваги як з боку держави, так і власників підприємств.